Російський погляд на українські проблеми

Поставлені в статті питання про розвиток третейського розгляду на Україні становлять безсумнівний інтерес для російських правознавців. Хоча порівняльне правознавство особливою пошаною не користується в юридичному середовищі, в даному випадку порівняння позицій держави по відношенню до третейських судів становить інтерес через близького менталітету та законодавчого середовища.

Статистика розглянутих третейськими судами спорів вражає і порівняння тут звичайно не на користь Росії. Особливо різняться показники суперечок у банківській сфері переданих до третейського суду. Різниця тут не тільки кількісна, але і якісна. Російська особливість в тому, що наші банки пішли шляхом створення власних, підконтрольних їм третейських судів, а не передачу спорів у незалежні третейські суди. Втім, пояснення українського феномену криється не тільки в їх високому правосвідомості, але й тому, що третейські суди можуть утворюватися на Україні тільки при різних об"єднаннях і асоціаціях.

Щодо арбітрабельність суперечок можна помітити, що обмеження компетенції у частині споживчих спорів має під собою слабке правове обгрунтування у вигляді захисту слабкої сторони. При цьому європейський законодавець не відчуває сумнівів щодо можливості передачі таких спорів до третейського суду. У Росії такі суперечки стали арбітрабельність тільки завдяки зваженій позиції Верховного суду розглянув конкретну справу. Я б навіть зауважив, що питання компетенції в Росії стоять набагато більш гостро, ніж на Україні. Так у нас визнані неарбітрабельнимі корпоративні спори, а дослідження незалежності та неупередженості третейських суддів тепер взагалі на самому вістрі судової практики.

Утиск принципу компетенції компетенції розглянуте у статті, має місце і в Росії, хоча і не в такій мірі. Проте, варто зазначити, що витоки такого ігнорування даного принципу криються не тільки в незнанні державними суддями теорії третейського розгляду, але і в реальних порушеннях прав сторін викликаних недобросовісними діями однієї з сторін. В російських реаліях одна із сторін часто контролює третейський суд, тому правосуддя, виходячи з цієї не вербалізувати позиції, відмовляє третейським судам у встановленні своєї компетенції. Крім того, варто відзначити, що ні російський, ні український закон взагалі не регулює порядок і процедуру визнання третейської угоди недійсною або неукладеною. Не вирішена на законодавчому рівні та проблема «паралельних позовів» коли позов пред"являє особа не пов"язане третейською угодою (наприклад, акціонер про визнання недійсним договору містить третейську угоду), навіть якщо це питання вже вирішено третейським судом. Всі ці проблеми не можуть бути вирішені виключно прямим застосуванням принципу компетенції компетенції, без регулювання правової сили рішення третейського суду та коригування норм процесуального права. Це міркування не в якій мірі не скасовує положення, що послідовна позиція державних судів про застосування принципу компетенції компетенції було б найкращою демонстрацією підтримки третейського розгляду з боку державного суду.

Усе пізнається в порівнянні, тому коли порівнюється відношення двох держав до третейського розгляду чужі проблеми вже не здаються такими гострими. Російська держава послідовно знижує ефективність захисту прав через третейський суд самими різними засобами до яких можна віднести: урізання компетенції, збільшення терміну видачі виконавчого листа, витребування третейських справ коли в суду відсутня таке право, фактична заборона на стягнення третейського збору по якому надана відстрочка і т. д. Кожна з цих бісерін формально не завжди негативних, всі разом складаються в візерунок, в якому вже ніяк не можна побачити підтримки третейського розгляду. Але саме ці обставини наштовхують на думку, що для становлення третейського розгляду в якості повноцінного інструменту захисту прав потрібні не стільки законодавчі зміни, але перш за все політична воля держави і суддівського співтовариства на ліквідацію монополії держави на судочинство та захист прав.




Михайло Морозов, Голова Сибірського третейського суду,
м. Новосибірськ, Голова Правління Національної третейской палати (РФ)


«Економіка і життя - юрист» № 32, 2012 с.4-5