Існування третейських судів як незалежних недержавних органів для врегулювання спорів між фізичними та юридичними особами було узаконено ще в 2004 році. Сьогодні навіть придорожні стовпи рясніють рекламою третейських судів з обіцянками вирішити проблеми, наприклад, з самобудом.

У договорах про надання банківських та інших фінансових послуг все частіше можна зустріти умову про розгляд спорів за даним договором тим чи іншим третейським судом. Тим не менше, як показує практика, потенційний позичальник не завжди розуміє, з чим має справу, коли мова йде про третейські суди. Prostobank.ua розвінчав ряд міфів, пов"язаних з цим інститутом.

Міф перший. Третейські суди в Україні вершать правосуддя від імені держави.

Третейський суд, перш за все, виконує роль арбітра при вирішенні конкретного спору між сторонами, які до того ж добровільно передали спір на розгляд того чи іншого третейського суду. Третейські суди не є державними органами і не входять в систему судів, що здійснюють правосуддя від імені держави. Тому і рішення третейських судів проголошується не ім"ям України, як рішення інших судів. Основна мета третейського судочинства - допомагає сторонам у вирішенні спірної ситуації із залученням професіоналів високого класу, фахівців в якості суддів, не вдаючись до допомоги державної бюрократичної машини.

Однак, на жаль, це не завжди так. На ділі, деякі третейські суди виконують зовсім іншу роль: звершення швидкої розправи над недосвідченими громадянами, які мали необережність підписати третейську угоду.

Міф 2. Будь-який спір можна передати на розгляд третейського суду і в будь-який момент можна відмовитися від його послуг в односторонньому порядку.

Насправді компетенція третейських судів обмежена законом.

Третейські суди можуть розглядати справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

• визнання недійсними нормативно-правових актів;
• спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, пов"язаних із задоволенням державних потреб;
• справ, пов"язаних з державною таємницею;
• сімейних спорів, крім тих, що виникають із шлюбних контрактів;
• справ про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;
• справ, у яких однією зі сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа при виконанні обов"язків, державна установа, організація, казенне підприємство;
• справ щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки (це нововведення з"явилося відносно недавно в 2009р., у зв"язку з цим узаконення самобудів і самозахоплень землі за допомогою третейських судів стало фактично неможливим);
• справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
• справ, що виникають з трудових правовідносин;
• корпоративних спорів;
• інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції та Конституційним судом;
• справ, в яких хоча б одна із сторін є нерезидентом України;
• справ, у результаті розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме здійснення відповідних дій органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами при виконанні управлінських функцій.

Рішення сторін про передачу спору на розгляд третейського суду оформлюється письмово у вигляді окремого третейської угоди або третейського застереження в тексті основного договору. Третейська угода може містити вказівку на конкретний третейський суд, а також суддю, якого сторони уповноважують розглядати суперечки. Без третейської угоди, оформленого в письмовому вигляді із зазначенням найменування, місцезнаходження сторін, предмета спору, а також дати і місця підписання даної угоди, третейський суд не прийме справу до провадження.

З іншого боку неможливо в односторонньому порядку відмовитися від третейської угоди, інша сторона впорається наполягати на передачу спору на розгляд третейським судом.

Міф третій, найпоширеніший. Навіть при наявності третейської угоди можна передати спір на розгляд суду загальної юрисдикції, і суд не вправі відмовити.

Між тим, частина 5 статті 130 Цивільного процесуального кодексу України говорить про те, що якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, державний суд виносить відповідну ухвалу, якою залишає заяву без розгляду.

Виняток становлять випадки, коли третейську угоду було визнано недійсним судом (такі спори розглядають виключно суди загальної юрисдикції) або третейська угода є нікчемною в силу невідповідності закону чи Конституції (наприклад, мова йде про суперечку, яка відноситься до компетенції виключно судів загальної юрисдикції або Конституційного суду України).

Міф 4. Рішення третейського суду може бути переглянуте судом загальної юрисдикції.

Рішення третейського суду дійсно можна оскаржити в суді загальної юрисдикції, але лише на таких підставах:

• справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейським судам відповідно до закону;
• рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням порушені питання, що виходять за межі третейської угоди;
• третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
• склад третейського суду, яким прийнято рішення не відповідав вимогам закону;
• третейський суд вирішив питання про права та обов"язки осіб, які не брали участі у справі.

Цей перелік підстав для оскарження рішення третейського суду вичерпний. Як бачимо, підстав не так багато, як хотілося б. Серед них немає, наприклад, таких як: порушення третейським судом процедури розгляду справи, передбаченої законом і Регламентом; неповне дослідження судом обставин справи; невідповідність нормам матеріального права і т.д. На жаль, такі порушення в діях третейських судів зустрічаються нерідко.

 Міф 5. Третейські суди в Україні розглядають спори в дуже стислі терміни.

 Насправді, третейський розгляд не обмежений будь-якими строками, якщо інше не передбачено Регламентом даного третейського суду або третейською угодою. Тому, якщо третейський суд або суддя не зацікавлені в якнайшвидшому розгляді та винесенні рішення, може мати місце значне затягування процесу.

Міф 6. Рішення третейського суду можна не виконувати і «нічого за це не буде».

Рішення третейського суду є обов"язковим для виконання сторонами по справі. Примусове виконання рішення третейського суду здійснюється за допомогою державної виконавчої служби. Для цього стороні, на чию користь прийнято рішення достатньо звернутися в суд загальної юрисдикції із заявою про видачу виконавчого листа, яке розглядається протягом 15 днів. Отриманий таким чином виконавчий документ направляється стороною його отримала в державну виконавчу службу. Виконання рішення третейського суду здійснюється таким же чином, як і виконання суду загальної юрисдикції.

З урахуванням усього вищевикладеного, нескладно зробити висновок про те, що якщо вам нав"язують третейське застереження в договорі, умови якого ви не можете змінити (наприклад, договір з банком), то краще утриматися від його підписання. Тим більше, якщо є привід засумніватися в незаангажованості даного третейського суду (або конкретного судді), оскільки законодавство дає третейським судам достатньо приводів для зловживань.